Швидка медична допомога

Попередження

Цей сайт має інформаційний характер, при розумінні про захворювання необхідна кваліфікована медична допомога, не займайтеся самолікуванням - це може призвести до негативних наслідків для організму

Реклама

Статистика

Гострі отруєння

Гостре отруєння — патологічний процес, що виникає в результаті попадання із навколишнього середовища в організм людини різних речовин у кількості, яка спричиняє порушення гомеостазу. Тяжкість отруєння залежить від загального стану організму і стану окремих функціональних систем; хімічних, фізичних, фармакологічних властивостей самої речовини, її дози, концентрації; швидкості і шляхів введення та виведення; метаболізму, хімічного перетворення, токсичності продуктів, що утворилися в ході цих процесів.


В організм людини токсичні речовини можуть потрапляти різними шляхами, спричиняючи іноді на місцях проникнення істотні ушкодження тканин, аж до некрозу.


Найбільш частим шляхом проникнення токсичних речовин є травний канал. Усмоктування може розпочинатися вже через слизову оболонку ротової порожнини, стравоходу або шлунка. Це має істотне значення, коли отруєння відбувається водорозчинними речовинами, а також якщо токсична речовина спричиняє спазм воротаря шлунка. Більша ж частина токсичних речовин всмоктується у тонкій кишці.


Дуже швидко розвивається отруєння при попаданні токсичної речовини у дихальні шляхи, що зумовлено великою поверхнею легеневих альвеол, тонкістю альвеолярних мембран, добрим кровопостачанням. У легені швидко проникають гази, пари, аерозолі, дим, пил. Швидкість усмоктування багато в чому залежить від парціального тиску газу в повітрі, легеневої вентиляції, легеневого кровообігу, розчинності газів у різних середовищах і т. д.


Отруйні речовини можуть проникати через шкіру, при цьому істотну роль відіграє стан шкіри: наявність ушкоджень, вологість, температура.


Клінічна картина гострого отруєння визначається як вибіркового дією токсичної речовини на окремі органи і системи, так і порушенням функцій усього організму.


У розвитку клінічної картини отруєння можна виділити кілька періодів: прихований — від моменту попадання токсичної речовини в організм до появи перших ознак отруєння; період наростання клінічних проявів — від виникнення перших ознак до розвитку типової картини отруєння; період відновлення — поступове зменшення ознак отруєння і поліпшення загального стану хворого.


Токсичні речовини мають багатосторонній вплив на організм.


Ураження центральної і периферичної нервової системи. Психоневрологічні розлади можуть проявлятися головним болем, атаксією., симетричним ураженням черепних нервів, менінгеальним синдромом, судорогами, паралічами і поліневритами, порушенням свідомості, яке в легких випадках обмежується оглушеністю, а в більш тяжких — психомоторним збудженням, галюцинаціями, розвитком коматозного стану.


Соматовегетативні порушення проявляються розладом потовиділення, слиновиділення, секреції бронхіальних залоз, терморегуляції, рівномірними змінами розмірів зіниць.


Ураження серця і судин. Розвиток гострої недостатності кровообігу при отруєннях пов’язаний із прямою токсичною дією отруйної речовини на міокард, зниженням об’єму циркулюючої крові, зміною тонусу і проникності судин, збудженням з наступним пригніченням (або  первинним пригніченням) судинорухового центру. Залежно од виду отруйної речовини частота скорочень серця може різко збільшуватись (атропін, адреналін, нікотин) або сповільнюватись (фосфорорганічні сполуки, похідні опію, барбітурати), артеріальний тиск — підвищуватись (СО, свинець, адреналін) або знижуватись (анілінові барвники, резерпін, нітрити).


Ураження органів дихання. Недостатність дихання розвивається при будь-якому гострому отруєнні. Вона може бути зумовлена різними причинами, основні з яких такі:

1) порушення прохідності дихальних шляхів у результаті западіння кореня язика, ларинго- і бронхіоло- спазму, бронхореї і гіперсалівації, попадання в дихальні шляхи сторонніх тіл або вмісту шлунка;

2) пряма пригнічувальна дія отруйної речовини на дихальний центр, а також на передачу збудження в синапсах нервів, які іннервують дихальні м’язи;

3) зміна ритму дихання при судорожному синдромі;

4) набряк легень, гостра пневмонія, гнійний трахеобронхіт.


Вплив на систему крові. Деякі отруєння супроводяться значними змінами з боку еритроцитів (гемоліз) і гемоглобіну, лейкоцитів та інших клітинних елементів крові, порушенням зсідальної системи, різкими зрушеннями білкового складу крові (отруєння кислотами, метгемоглобінотворними речовинами та ін.). 


Ураження органів травлення спостерігається практично при всіх отруєннях і проявляється блюванням, симптомами гастроентериту, гострої дистрофії печінки, кровотечами із стравоходу і шлунка. Може розвинутись гостра недостатність печінки внаслідок прямого токсичного впливу на гепатоцити, а також різкого порушення кровопостачання печінки (отруєння грибами, що містять фалоїдин, хлорвмісними речовинами, нітробензолом, нафталіном та ін.).


Ураження нирок. Гостра недостатність нирок, що проявляється оліго- або анурією, азотемією різного ступеня тяжкості, може спостерігатись як ізольовано, так ї в поєднанні з ушкодженням інших органів і систем. Найчастіше до неї приєднується недостатність печінки. Іноді може розвиватись токсична нефропатія.

Діагноз гострого отруєння ґрунтується на даних анамнезу та клініко-лабораторних досліджень.


При опитуванні потерпілого треба з’ясувати його професію, місце проживання, вік, час отруєння. Рідко вдається уточнити, скільки отруйної речовини потрапило в організм, тому звичайно підраховують кількість таблеток, що залишились, і порожніх упаковок лікарських засобів, об’єм отруйної рідини, що залишилась у флаконі або в пляшці. Дані анамнезу полегшують діагностику при групових отруєннях.


При огляді хворого можна виявити характерне забарвлення шкіри і слизових оболонок. Так, при отруєнні СО колір їх багрово-червоний, метгемоглобінотворними речовинами — різко ціанотичний із сірим відтінком і т. д.


При об’єктивному обстеженні визначають, який симптом провідний. Нерідко при встановленні діагнозу основну роль відіграє виявлення специфічного запаху видихуваного повітря, блювотних мас, промивних вод.


Дані анамнезу та об’єктивного обстеження не завжди дають змогу визначити, якою речовиною сталося отруєння. Тому бригада швидкої допомоги обов’язково повинна направити на токсикологічне дослідження кров, сечу, промивні води, блювотні маси, рештки токсичної речовини.


Загальні принципи лікування при гострих отруєннях. Першу допомогу при гострих отруєннях треба подавати на місці, в противному разі стан потерпілого погіршуватиметься від триваючого токсичного впливу отруйної речовини.

Загальні принципи подання невідкладної допомоги при гострих отруєннях такі:

1) забезпечення життєво важливих функцій дихання і кровообігу;

2) проведення специфічної антидотної терапії;

3) припинення надходження токсичної речовини в організм; при інгаляційному шляху отруєння — виведення потерпілого з ураженої атмосфери; при попаданні речовини всередину (пероральний шлях) — промивання шлунка; при ураженні шкіри — обмивання уражених ділянок розчином антидоту або водою;

4) проведення симптоматичної терапії, спрямованої на захист і підтримання тих функцій організму, які переважно порушуються внаслідок отруєння.


Найчастіше спостерігається пероральний шлях отруєння (94—96 %). Якщо отруєння легкого ступеня, допомога на догоспітальному етапі обмежується введенням антидотів і промиванням шлунка. При тяжкій формі перорального отруєння незалежно від того, чи з’ясовано характер токсичної речовини, ще до промивання шлунка треба негайно приступити до корекції найбільш небезпечних порушень, властивих гострим отруєнням: гострої недостатності дихання, порушення гемодинаміки, больового, судорожного і деліріозного синдромів.


Промивання шлунка є основним методом видалення токсичної речовини, що не всмокталася. Навіть отруєння великими дозами токсичних речовин має легший перебіг і, як правило, сприятливий кінець, якщо відразу промивають шлунок. Цей метод безсумнівно ефективний протягом перших 6 год після отруєння, а іноді — і через ,12 год (якщо токсичну речовину прийнято на повний шлунок чи в дуже великій кількості або якщо вона пригнічує моторику шлунка, що призводить до затримки евакуації шлункового вмісту).


При промиванні шлунка видаляється частина речовини, абсорбованої слизовою оболонкою шлунка. Використання для промивання зондів діаметром 1 см і більше дає змогу видаляти таблетовані препарати, що не встигли розчинитися, а також прийняту напередодні їжу. Коматозний стан, відсутність кашльового рефлексу, пригнічення дихання не є протипоказанням для промивання за допомогою зонда (в разі потреби роблять інтубацію трахеї трубкою з роздувною манхсеткою). Промивання шлунка показане і тим особам, у яких було блювання.


Техніка промивання. У шлунок вводять зонд, через який вливають рідину з антидотом або без нього. Для одного промивання використовують не більше 450—500 мл рідини, а якщо рідина містить антидот, то не більше 300—350 мл (щоб виключити перехід рідини в кишки). Вливання роблять за допомогою шприца Жане або через лійку, потім зовнішній кінець зонда опускають нижче рівня шлунка, щоб промивна рідина витікала за законом сполучених посудин. Промивають до «чистих» промивних вод, усього використовують 5—10 л рідини. Після закінчення промивання перед вийманням зонда в шлунок вводять відповідний антидот або ентеросорбент (50 г на 250 мл води).


Промивання шлунка протипоказане при отруєнні корозивними речовинами (кислотами, лугами, бензином та його похідними), при наявності судорог, тяжкої недостатності дихання і кровообігу.


Антидотна терапія. Проводиться з використанням фізико-хімічних і фізіологічних антидотів. Основні антидота, показання для їх використання і способи їх застосування наведено в табл. 12.


Для прискорення виведення токсичної речовини з організму застосовують різні методи дезинтоксикації: форсований діурез, замінне переливання крові, гемосорбцію, гемодіаліз, перитонеальний діаліз, штучну вентиляцію легень.
Форсований діурез застосовують при отруєннях барбітуратами, салицілатами, гемолітичними отрутами та ін. Методика форсованого діурезу з олужнюванням крові полягає в тому, що хворому протягом 1 год внутрішньовенно вводять 500 мл 5 % розчину глюкози, 300 мл 4,5 % розчину натрію гідрокарбонату і повторно 700 мл 5 % розчину глюкози (всього 1,5 л рідини).


Для стимуляції діурезу використовують осмотичні діуретини (10 % розчин маніту, 20 % розчин глюкози у дозах відповідно 1 г/кг і 20—40 мл/кг), а також салуретики (фуросемід — 40—200 мг). Доброго ефекту досягають спільним застосуванням осмотичних діуретинів і салуретиків.


Проведення форсованого діурезу можна розпочинати на місці події. Проте оскільки при цьому потрібен постійний контроль електролітного складу плазми крові, кислотно-основного стану і має здійснюватись відповідна корекція цих показників, то лікування продовжують у стаціонарі.


Форсований діурез протипоказаний при гострій і хронічній недостатності серця, підозрі на внутрішньомозковий крововилив, при набряку мозку і легень, гострій і хронічній недостатності кирок, водній інтоксикації і виражених водно-електролітних порушеннях.


Гемосорбція являє собою перфузію крові хворого через колонку з активованим вугіллям або іонообмінними смолами, які абсорбують токсичні речовини. Перед гемосорбцією провадиться гепаринізація. Тому гемосорбція протипоказана при отруєннях, що супроводяться кровотечею або збільшенням часу зсідання крові.

Показання для використання методу гемосорбції: висока концентрація отруйної речовини в крові, глибока  кома, погіршання стану хворого, незважаючи на лікування, неможливість проведення гемодіалізу, наявність тяжких ускладнень (гемоліз, пневмонія та ін.). Частими ускладненнями гемосорбції є тромбоцитопенія і лейкопенія.


Сучасна апаратура дає змогу розпочати гемосорбцію на місці події і продовжувати її в машині швидкої допомоги по дорозі в стаціонар.


Гемодіаліз проводять у стаціонарі. До цього методу вдаються у тих випадках, коли речовина, що спричинила отруєння, піддається діалізу або якщо отруєння поєднується з гострою недостатністю нирок.


Штучну або допоміжну вентиляцію легень застосовують при різкому пригніченні дихання і при отруєнні речовинами, що виділяються легенями. Штучну вентиляцію легень проводять у режимі помірної гіпервентиляції, що сприяє прискореному виведенню отруйної речовини з організму. Штучну вентиляцію здійснюють за допомогою дихальних апаратів після попередньої інтубації трахеї.


Симптоматична терапія визначається клінічними проявами отруєння. При судорогах застосовують протисудорожні засоби: тіопенталнатрій, фенобарбітал, діазепам, натрію оксибутират. При різкому пригніченні серцевої діяльності, спаді артеріального тиску внутрішньовенно вводять плазмозамісні розчини, адреноміметики, вазопресори, глікокортикоїди,


При отруєннях, що супроводяться блюванням, поносом, а також при отруєнні кислотами, лугами, солями важких металів важливого значення набуває корекція водно-електролітного обміну і кислотно-основного стану.
Отруєння кислотами. Найчастіше спостерігаються отруєння хлороводневою (соляною), сірчаною, азотною, фосфорною, оцтовою, щавлевого і фтороводневою кислотами.


Клінічна картина. Кислота, прийнята всередину, спричиняє опік слизової оболонки порожнини рота і шкіри навколо нього. Слизова оболонка глотки набрякає, на ній утворюються ерозії. Дихання стає утрудненим, голос — хриплим. Виділяється багато слини, часто забарвленої кров’ю. Попадаючи в шлунок, кислота спричиняє блювання. Блювотні маси іржавого кольору через наявність у них гематину, нерідко мають домішку чистої крові. Реакція шлункового вмісту і блювотних мас. різко кисла. При попаданні кислоти в бронхи смерть настає миттєво. В результаті отруєння кислотою можлива перфорація стравоходу і шлунка з наступним розвитком медіастиніту і перитоніту. У пізніші строки виникають стриктури стравоходу, розвивається кахексія.


Невідкладна допомога. Усередину призначають антидот — магнію окис (10—20 г). Ефективними засобами є також білкова вода (4 г яєчного білка на 1 л води), некип’ячене молоко, мильна вода (10 г мила на 1 л води). Треба уникати застосування натрію гідрокарбонату, оскільки вуглекислий газ, що утворюється, спричиняє здуття шлунка з виникненням проривів у місцях ураження стінки шлунка кислотою. При отруєнні щавлевою кислотою внутрішньовенно вводять який-небудь із препаратів кальцію (глюконат, лактат, карбонат, хлорид). Некип’ячене молоко також містить багато солей кальцію, які при взаємодії із щавлевою кислотою утворюють нерозчинний кальцію оксалат, що може спричинити закупорку ниркових канальців і призвести до розвитку гострої недостатності нирок. Тому паралельно із введенням препаратів кальцію треба вводити багато рідини.


Госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії. Транспортують на носилках.


Отруєння лугами. Ці отруєння спричиняються каустичною содою, гашеним вапном, концентрованим розчином аміаку, гідроксидом калію та ін.


Коли луг потрапляє в організм, руйнується слизова оболонка й омилюється жирова клітковина. Смертельна доза для дорослої людини— 7—8 г лугу, прийнятого всередину.


Клінічна картина характеризується болем у надчеревній ділянці, опіком слизової оболонки і шкіри навколо рота, кров’янистим блюванням, поносом із домішкою крові. Якщо хворий не гине у перші години, надалі можуть виникати перфорації стінки шлунка з розвитком перитоніту, тяжкі рубцеві звуження стравоходу.


Невідкладна допомога. Призначають усередину 2—3 столові ложки оцту в 150—200 мл води, розчини лимонної і винної кислот (1—2 чайні ложки в 200 мл води). Якщо хворий у коматозному стані, то промивання шлунка цими розчинами роблять після інтубації трахеї.


Як протидію можна застосовувати яєчний білок, некип’ячене молоко, олію. У перші години після отруєння потрібна інтенсивна терапія, спрямована на усунення шоку і больового синдрому, корекцію кислотно-основного стану. 
Госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії. Транспортують на носилках.

Отруєння фосфорорганічними сполуками. Часто трапляються отруєння фосфорорганічними інсектицидами, які попадають в організм людини через травний канал, шкіру, дихальні шляхи. Ці речовини належать до групи інгібіторів холінестерази і мають мускарино- і нікотиноподібну дію.


При тяжкому отруєнні дуже швидко настає смерть в результаті набряку легень. При легкому і середньому отруєнні спостерігається нудота, блювання, біль у животі, головний біль, запаморочення, пітливість, різке звуження зіниць, неспокій, брадикардія, підвищення температури тіла.


Тяжкість стану поступово наростає: виникає утруднене дихання внаслідок виділення великої кількості бронхіального секрету, розвивається набряк легень, з’являються судороги.


Невідкладна допомога. Введення внутрішньовенна специфічного антидоту — атропіну сульфату — до появи ознак атропінізації (розширення зіниць, зменшення салівації і бронхореї, сухість слизових оболонок, збільшення частоти серцевих скорочень, почервоніння шкіри обличчя). Можуть бути застосовані й інші реактиватори холінестерази (дипіроксим). Паралельно проводять інтенсивну терапію набряку легень і гіпоксії.


Госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії. Транспортують на носилках.

Отруєння етиловим спиртом. Смертельна доза етилового спирту — 5—10 г/кг. Клініка визначається токсичною дією самого етанолу та його метаболіту — ацетальдегіду. У клінічній картині отруєння етиловим спиртом виділяють періоди ейфорії, збудження і кому. Остання має три ступені тяжкості. Ейфорія і збудження характеризуються надмірною балакучістю, гіперемією шкіри, порушенням координації рухів. У міру наростання тяжкості отруєння з’являються апатія, адинамія, блювання, артеріальна гіпотензія, тахікардія, ціаноз шкіри, зниження температури тіла, порушення дихання.

Невідкладна допомога: промивання шлунка, форсований діурез; внутрішньовенно 10 % розчин глюкози, 4,5 % розчин натрію гідрокарбонату, вітаміни групи В; оксигенотерапія, а в більш тяжких випадках — штучна вентиляція легень; застосування засобів, що стабілізують гемодинаміку.


Госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії. Транспортують на носилках.

Отруєння метиловим спиртом. Смертельна доза при вживанні всередину — 60—100 мл. При метаболізмі метилового спирту утворюються високотоксичні формальдегід і мурашина кислота.

У клінічній картині виділяють раннє порушення зору, виражений ціаноз шкіри, задишку, ознаки набряку головного мозку.


Невідкладна допомога. Специфічним антидотом при отруєнні метиловим спиртом є етиловий спирт, який зв’язує алкогольдегідрогеназу, що перешкоджає утилізації метилового спирту й утворенню його метаболітів. В усьому іншому невідкладні заходи не відрізняються від тих, що здійснюються при отруєнні етиловим спиртом.


Госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії. Транспортують на носилках.


Отруєння барбітуратами виникає внаслідок нещасного випадку або спроби самогубства. Смертельна доза від 4 до 8 г (залежно від токсичності препарату й індивідуальної переносимості).

Клініка визначається дозою препарату і проявляється сонливістю, нерозбірливою мовою, відсутністю блювотного рефлексу, глибоким, рідким диханням, звуженням зіниць. У міру наростання тяжкості отруєння пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується, з’являється дихання типу Чейна — Стокса з переходом у часте поверхове. У тяжких випадках настає зупинка дихання.


Невідкладна допомога: забезпечення і підтримання прохідності дихальних шляхів, туалет трахеобронхіального дерева, штучна вентиляція легень, оксигенотерапія. Обов’язкове промивання шлунка, форсований діурез з олужнюванням крові, корекція водно електролітного обміну і кислотно-основного стану. У разі потреби призначають кортикостероїди, адреноміметики. Бажане застосування ентеросорбентів.


Госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії. Транспортують на носилках.

 

Вхід на сайт

Пошук

Спрощений пошук

Реклама

будь ласка збережи

Допомога студенту

  • Микробиология
  • Анатомия людини
  • Інфекційні хвороби
  • Попередження

    При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://ambulance.at.ua обов'язково