Для позначення комплексу симптомів, характерних для гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини, що потребують екстреної допомоги, а в більшості хворих — оперативного втручання, часто користуються терміном «гострий живіт». До цієї групи належать захворювання, зумовлені різними етіопатогенетичними факторами: гострими запальними і деструктивними процесами, порушенням прохідності різних відділів травного каналу, перфорацією стінок органів, кровотечею в просвіт порожнистих органів або в черевну порожнину. До цієї групи входять також ушкодження внутрішніх органів при травмах живота.

Для всіх цих захворювань, різних за генезом, локалізацією, динамікою клінічної картини, характерні деякі спільні синдроми:

1) гострий, раптовий, немов без видимої причини біль у животі;

2) ознаки подразнення очеревини (зниження або цілковита відсутність черевного типу дихання, мимовільне напруження м’язів передньої черевної стінки, позитивний симптом Щоткіна — Блюмберга) і дисфункції шлунка та кишок;

3) розлади кровообігу аж до розвитку колапсу (гострий панкреатит), ендотоксичного (гостра непрохідність кишок) або геморагічного (профузна шлунково-кишкова кровотеча) шоку й порушення основних видів обміну речовин.

При розпізнаванні захворювань цієї групи нерідко трапляються значні труднощі. Помилки в діагностиці при направленні на стаціонарне лікування досягають понад 20 %. Ці помилки і пов’язані з ними пізні строки госпіталізації негативно позначаються на закінченні захворювань.

Основні причини розвитку гострого живота такі: перфоративна виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, гострі шлунково-кишкові кровотечі, гострий холецистит, гострий панкреатит, гострий апендицит, гостра непрохідність кишок, тромбоемболїя мезентеріальних судин, гострий розлитий перитоніт, защемлені грижі, ушкодження живота.

Основні форми гострого живота треба диференціювати з іншими, що рідше трапляються, гострими захворюваннями органів черевної порожнини, при яких також потрібна невідкладна операція, і, крім того, з гострою патологією нирок і сечостатевих органів, гострими захворюваннями й ушкодженнями органів грудної порожнини, головного мозку, лікування при яких найчастіше обмежується консервативними заходами.

Тактика лікаря на догоспітальному етапі зводиться до встановлення діагнозу, здійснення термінових терапевтичних заходів за показаннями без збільшення строків госпіталізації хворого і транспортування його в стаціонар. При виникненні труднощів у проведенні диференціальної діагностики на догоспітальному етапі не слід витрачати час на уточнення окремих форм гострої хірургічної патології, а треба госпіталізувати хворого в стаціонар з діагнозом «гострий живіт». Хворий, який звернувся по швидку медичну допомогу або в поліклініку з приводу болю в животі, має бути направлений в стаціонар і оглянутий черговим хірургом негайно.

Орієнтовний план обстеження хворого на догоспітальному етапі:

1) оцінка загального стану хворого;

2) збирання анамнезу;

3) огляд, пальпація, перкусія й аускультація живота, проведення інших діагностичних досліджень з метою виявлення симптомів, характерних для гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини;

4) виключення інших соматичних захворювань, які симулюють  гостру патологію в черевній порожнині (цукровий діабет, недостатність нирок, цироз печінки, гепатит, міжреберна невралгія, плеврит, пневмонія та ін), а також інфекційних захворювань, дослідження стану серцево-судинної, дихальної та інших систем:

5) вимірювання температури у пахвовій ділянці і в прямій кишці (різниця понад 1 °С свідчить про  запальний процес  у черевній порожнині):

6) за показаннями — ректальне, а в жінок і вагінальне дослідження.

При встановленні діагнозу однієї з нозологічних форм гострого живота хворого госпіталізують  у черговий хірургічний стаціонар.

Транспортують на шиті або носилках у положенні лежачи з трохи піднятим головним кінцем тулуба і злегка зігнутими в кульшових і колінних суглобах ногами. У такому положенні черевна стінка розслаблюється, що сприяє зменшенню болю в животі.