Швидка медична допомога

Попередження

Цей сайт має інформаційний характер, при розумінні про захворювання необхідна кваліфікована медична допомога, не займайтеся самолікуванням - це може призвести до негативних наслідків для організму

Реклама

Статистика

Опіки. Перегрівання організму

Опік — ушкодження тканин організму в результаті впливу термічних факторів, хімічних речовин, електричного струму або іонізуючого випромінювання.

Термічні опіки виникають при діянні полум’я, розжарених предметів, гарячих рідин, сонячного проміння.

За глибиною ушкодження тканин розрізняють чотири ступені опіків.

Опіки І ступеня характеризуються наявністю еритеми,

II ступеня — утворенням пухирів,

III А — частковим некрозом шкіри із збереженням камбіальних елементів дерми,

III Б — некрозом усіх шарів шкіри,

IV ступеня — некрозом шкіри і більш глибоких тканин.

Опіки І, II, III А ступеня відносять до поверхневих, при них регенерація шкіри настає самостійно; опіки III Б і IV ступеня — глибокі, в цьому випадку потрібна шкірна пластика.

Тяжкість стану хворих визначається площею і глибиною ураження шкіри і більш глибоких тканин, а також віком, наявністю супровідних захворювань, одночасного опіку дихальних шляхів, отруєння продуктами неповного згоряння.

Опік верхніх дихальних шляхів виникає при діянні полум’я, гарячого повітря або пари і супроводиться набряком гортані.

Для визначення площі опіку можна скористатися правилом долоні, яке виходить із того, що долоня дорослої людини становить 1 % поверхні тіла, або правилом дев’яток Уоллеса, згідно з яким окремі частини тіла дорослої людини мають площу поверхні, що дорівнює або кратна 9 % загальної поверхні тіла, а саме: голова і шия — 9 %, рука — 9 %, нога — 18 %, задня і передня поверхні тулуба — по 18 %.

Поверхневі опіки площею до 10—12 % або глибокі — до 5—6 % поверхні мають перебіг, як місцеве ураження. Більш поширені опіки характеризуються розвитком специфічних патофізіологічних реакцій організму, сукупність яких розглядають як опікову хворобу. У перебігу опікової хвороби виділяють чотири періоди: опікового шоку, опікової токсемії, опікової септикотоксемії і реконвалесценції.

Опіковий шок розвивається при будь-якому опіку площею понад 10—15 % і при глибокому опіку — понад 8—10 % загальної поверхні тіла. Ступінь тяжкості шоку залежить від обширності ураження: при загальній площі опікової поверхні до 20 % розвивається легкий опіковий шок, 20—60 % — тяжкий шок, 60 % і більше — дуже тяжкий шок. У дітей віком до 10 років опіковий шок розвивається вже при ураженні 10 % поверхні тіла. Тяжко переносять опіки й особи віком понад 60 років. Перебіг шоку значно обтяжує одночасне ураження верхніх дихальних шляхів.

Для прогнозування кінця опіку використовують умовний показник, що являє собою суму загальної площі опіку (у %) і віку. Якщо цей показник наближається або перевищує 100 — прогноз сумнівний.

При визначенні тяжкості опіку з урахуванням глибини і площі ураження користуються індексом Франка, згідно з яким 1 % площі глибокого опіку умовно дорівнює З од., 1 % площі поверхневого опіку — 1 од., ураження дихальних шляхів — З0—45 од.

Клінічна картина. При легкому опіковому шоку (індекс Франка до 30 од.) хворі ейфоричні, збуджені. Шкіра поза опіком бліда. Відзначається озноб, гусяча шкіра, іноді — нудота і блювання. Дихання прискорене, пульс 100—120 за 1 хв, артеріальний тиск нормальний або трохи підвищений.

Тяжкий шок (індекс Франка до 90 од.) характеризується короткочасним збудженням з наступною депресією при збереженій свідомості. Турбує різкий біль у місці опіку, сильний озноб, спрага, нудота, блювання. Температура тіла знижена, необпалена шкіра суха, холодна на дотик. Дихання поверхневе, прискорене, пульс 120—140 за 1 хв, артеріальний тиск помірно знижений.

При дуже тяжкому шоку (індекс Франка понад 90 од.) стан хворих різко погіршений. Відзначається сопор або сплутаність свідомості, невгамовна спрага, блювання після приймання рідини (нестримного характеру), задишка. Шкіра бліда, з мармуровим відтінком, холодна на дотик, акроціаноз. Пульс понад 140 за 1 хв, слабкого наповнення, ниткоподібний. Артеріальний тиск нижчий від 13,3 кПа (100 мм рт. ст.).

Невідкладна допомога. Передусім з потерпілого треба зняти обгорілий одяг. (Частини одягу, що прилипли до обпаленої поверхні, не відривають, а обрізують навколо). На місце опіку накладають асептичну пов’язку, краще контурну, при обширних опіках загортають потерпілого в стерильне простирадло. Для обезболювання внутрішньовенно вводять промедол (1 мл 2 % розчину) або анальгін (2 мл 50 % розчину) у поєднанні з димедролом (1 мл 1 % розчину) чи піпольфеном (2 мл 2,5 % розчину), у тяжких випадках застосовують інгаляційний наркоз закисом азоту з киснем (співвідношення 1:1). При глибоких опіках кінцівок здійснюють транспортну іммобілізацію.

Інфузійна терапія: внутрішньовенно краплинно поліглюкін (400 мл), еуфілін (10 мл 2,4 % розчину), строфантин і кордіамін (за показаннями).

При опіку верхніх дихальних шляхів і гострому набряку гортані може виникнути потреба в терміновій інтубації трахеї або трахеостомії (конікотомії). Для зняття бронхоспазму використовують спазмолітичні (папаверин, но-шпа, галідор, баралгін) і стабілізуючі легеневий кровообіг (еуфілін) засоби, а також засоби, які сприяють зменшенню явищ запалення і набряклості тканин (гідрокортизон, преднізолон, дексаметазон).

Хімічні опіки виникають при попаданні на шкіру або прийманні всередину сильних неорганічних кислот (сірчана, азотна, фтороводнева), лугів (каустична сода, їдке калі і їдкий натр, негашенє вапно), солей важких металів (нітрит срібла, хлорид цинку та ін.). 

Опіки кислотою призводять до коагуляції і дегідратації тканин з розвитком сухого некрозу. Луги спричиняють вологий некроз тканин внаслідок взаємодії з білками, утворення лужних альбумінатів й омилення жирів.

За глибиною ураження тканин хімічні опіки, так само як і термічні, поділяють на чотири ступені, проте, на відміну від останніх, при хімічних опіках II ступеня пухирі не утворюються, ділянка ураження має чіткі границі, по периферії його видно сліди розтікання хімічної речовини.  

Клінічна картина. Переважають місцеві зміни й ознаки інтоксикації, спричиненої всмоктуванням токсичних речовин, що утворилися в місці ураження тканин. Опікова хвороба розвивається рідко. Тяжкість опіку визначається силою хімічного агента і тривалістю його дії.

Невідкладна допомога полягає в негайному видаленні і нейтралізації ушкоджуючої речовини. Передусім слід обмити уражену шкіру і слизові оболонки великою кількістю холодної проточної води (при попаданні речовин у стравохідний канал—промити шлунок). Промивання проточною водою треба робити не менш як 10—15 хв, якщо ж допомогу подають із запізненням — не менш 1 год, а при ураженні фтороводнєвою кислотою — не менш як 2—3 год. Якщо опік спричинений органічними сполуками алюмінію, уражену ділянку шкіри протирають гасом, етиловим спиртом або бензином, тому що при промиванні водою ці речовини спалахують. Також не можна змивати водою негашене вапно. Для цього використовують олію або тваринне масло, механічне видалення шматочків вапна.

При опіках фосфором уражену ділянку слід занурити під воду і механічно видалити частинки речовини. Це потрібно тому, що на повітрі фосфор самозаймається і може спричинити, крім хімічного, ще й термічне ураження. Остаточне видалення роблять у темному приміщенні, оскільки на світлі частинок фосфору, що залишились у рані, не видно.

Слідом за промиванням опікової поверхні приступають до хімічної нейтралізації агента (табл. 11).

Обмивання опікової поверхні і нейтралізацію хімічного агента треба робити під прикриттям адекватної обезболюючої терапії із застосуванням тих самих засобів, що й при термічних опіках. 

Госпіталізація. При виражених порушеннях гомеостазу і наявності ознак специфічної інтоксикації потерпілих госпіталізують у відділення реанімації, якщо переважають місцеві ушкодження — в опікове відділення (центр).

Перегрівання організму (тепловий, сонячний удар) — стан, що настає під впливом високої температури навколишнього середовища і факторів, які утруднюють тепловіддачу; перегрівання призводить до підвищення тепловмісту організму.

Надлишок теплової енергії видаляється з організму двома основними способами — випаровуванням вологи з поверхні тіла і через дихальні шляхи. При гіпертермії, як правило, відбувається не первинне порушення терморегуляції, а надмірне накопичення тепла в результаті утрудненої тепловіддачі. Такі ситуації виникають при тривалому перебуванні в приміщенні з високою температурою навколишнього повітря та одночасній важкій фізичній роботі, при переходах в умовах жаркого клімату в одязі, який утруднює тепловіддачу, при прямому діянні сонячного проміння на голову або зловживанні сонячними ваннами.

Виникнення теплового (сонячного) удару звичайно гостре, у період максимального діяння тепла. Іноді характерна для цього стану картина розвивається під час виходу із зони перегрівання або через 6—8 год після прямого діяння сонячного проміння.

За тяжкістю клінічного перебігу виділяють три форми теплового (сонячного) удару. При легкій формі настає адинамія, кволість, небажання працювати й рухатись. Турбує головний біль, нудота. Шкіра волога, температура тіла нормальна або субфебрильна. Спостерігається тахікардія і тахіпное. Зіниці помірно розширені. Для перебігу середньої тяжкості характерна повна нерухомість, апатія, різкий головний біль, що супроводиться нудотою і блюванням. Періодично розвивається сопорозний стан. Шкіра волога, гіперемійована, температура тіла підвищена до 39—40 °С. Пульс слабкого наповнення, прискорений; тахіпное. Зіниці помірно розширені. При тяжкій формі початок раптовий, стрімко наростає неврологічна симптоматика: психомоторне збудження, маячня, галюцинації; судороги тонічного і клонічного характеру, кома. Дихання прискорене, аритмічне (за типом Чейна — Стокса), пульс ниткоподібний, 140 за 1 хв і більше. Шкіра суха, гаряча, з блідоціанотичним відтінком. Температура тіла вище 41 °С. При несвоєчасній допомозі летальність досягає 30 %.

Невідкладна допомога. Потерпілого треба швидко перенести у прохолодне приміщення, тінь, зняти одяг, який утруднює потовиділення. Для зниження температури тіла використовують будь-який спосіб — змочування обличчя холодною водою, укутування потерпілого в холодний вологий рушник або простирадло, обдування вентилятором, прикладання пузирів з льодом на ділянку великих судинно-нервових пучків (шия, пахові ділянки). При порушенні дихання застосовують допоміжне дихання або штучну вентиляцію з інтубацією трахеї. Внутрішньовенно вводять 0,9 % розчин натрію хлориду. Після опритомнення потерпілому дають випити холодної рідини. Інфузійну терапію поєднують з внутрішньовенним введенням кардіостимулюючих (кофеїн, кордіамін, строфантин) і засобів з протисудорожною дією (аміназин, седуксен, натрію оксибутират).

Госпіталізують у відділення інтенсивної терапії для подальшого спостереження і лікування. Транспортують на носилках. У дорозі продовжують інгаляції кисню й інфузійну терапію.

Вхід на сайт

Пошук

Спрощений пошук

Реклама

будь ласка збережи

Допомога студенту

  • Микробиология
  • Анатомия людини
  • Інфекційні хвороби
  • Попередження

    При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://ambulance.at.ua обов'язково