Перфоративна виразка шлунка і дванадцятипалої кишки спостерігається переважно у чоловіків віком 20— 60 років. Помічена часова закономірність виникнення перфорації — між 12 і 20 годинами. Основним фактором, що сприяє цьому, є загострення виразкової хвороби (часто весною або восени), що супроводиться прогресуючою деструкцією і некрозом стінки шлунка або дванадцятипалої кишки. Перфорації виразки сприяють також переїдання, зловживання гострою їжею, алкогольними напоями, фізичне напруження.

Найчастіше перфорують виразки, розташовані на передній стінці шлунка і дванадцятипалої кишки. В окремих випадках отвір, що утворюється в стінці шлунка або кишки, закривається шматочками їжі, навколишніми органами, і надходження вмісту шлунка в черевну порожнину тимчасово припиняється (прикрита перфорація). В 1—2% спостережень прорив поєднується з кровотечею.

У клінічній картині перфоративної виразки виділяють тріаду ознак: наявність виразкового анамнезу, кинджальний біль у верхній половині живота, дошкоподібне напруження м’язів передньої черевної стінки.

До ознак перфорації слід також віднести позитивний симптом Щоткіна — Блюмберга, гіперестезію шкіри живота, зникнення печінкової тупості, симптом плеску при перкусії в надчеревній ділянці, шум тертя діафрагми (при накопиченні шлункового вмісту між діафрагмою і здутим шлунком). Крім того, характерні притуплення перкуторного звуку в нижніх і бічних відділах живота, частіше праворуч, зумовлене затіканням шлункового вмісту і перитонеального ексудату, болючість у ділянці прямокишково-матковій заглибині (дугласовий простір) у жінок і прямокишково-міхуровій заглибині у чоловіків при пальцьовому дослідженні прямої кишки.

До загальних симптомів, характерних для більшості гострих захворювань органів черевної порожнини, належить сухість у роті, затримка випорожнень і газів, порівняно рідко — блювання.

Тяжкість клінічного перебігу визначається вихідним станом хворого, кількістю і характером шлункового вмісту, що вилився у черевну порожнину, швидкістю його поширення (чим швидше, тим яскравіша клінічна картина) .

Клінічний перебіг перфорації можна поділити на три періоди: І — початковий (період шоку) тривалістю до 6 год; II — уявного благополуччя (6—12 год); III — розвитку перитоніту (через 12 год).

У І періоді спостерігається біль у надчеревній ділянці, який іррадіює у надпліччя і ключицю. Хворий набирає змушеного положення: сидить зігнувшись або лежить з підібраними ногами. Обличчя бліде, з виразом страждання, покрите холодним потом. Спочатку спостерігається брадикардія, потім — тахікардія, артеріальний тиск знижений, дихання поверхове, часте. Температура тіла нормальна або знижена, язик сухий, покритий бруд-но-сірим нальотом. Живіт дошкоподібно напружений. Виражені ознаки подразнення очеревини.

У II періоді стан хворих дещо поліпшується, що може стати причиною діагностичної помилки. Біль зменшується, однак з’являється здуття у верхніх відділах живота, виникає ейфорія. Симптом Щоткіна — Блюмберга менш чіткий, наростає вираженість тимпаніту над печінкою і притуплення перкуторного звуку в бічних і нижніх відділах живота.

У III періоді стан хворих знову погіршується, розвивається картина перфоративного перитоніту, з’являється блювання, загострюються риси обличчя, характерні ознаки порушення периферичного кровообігу і гострої недостатності дихання.

У разі пенетрації язви (прикритої перфорації) III період не настає, біль зменшується, стан поліпшується. Зберігаються помірна болючість у надчеревній і правій бічній ділянках, напруження м’язів передньої черевної стінки у цих відділах.

Перфоративну виразку шлунка і дванадцятипалої кишки треба диференціювати з деякими захворюваннями органів черевної порожнини, а також легень, серця, іншими захворюваннями і станами (табл. 10).

Невідкладна допомога. До встановлення остаточного діагнозу категорично забороняється введення обезболюючих засобів. Не можна дозволяти їсти і пити. При можливості треба ввести у шлунок зонд й аспірувати шлунковий вміст.

На ділянку шлунка кладуть пузир з льодом. Коли є ознаки ослаблення серцево-судинної діяльності, розпочинають інфузійну терапію, спрямовану на регідратацію і поповнення об’єму циркулюючої крові (розчини глюкози, «Лактасол», реополіглюкін, гемодез). Хворому надають положення напівсидячи, з помірно зігнутими ногами у кульшових суглобах, щоб локалізувати ексудат у нижніх відділах черевної порожнини, де всмоктування токсичних продуктів очеревиною менше, ніж у верхніх.

Крім того, у такому положенні розслаблюються м’язи передньої черевної стінки і зменшується біль.

Госпіталізація термінова в хірургічне відділення. Транспортують у положенні-напівсидячи, ноги дещо зігнуті в кульшових суглобах.